понедельник, 13 июня 2011 г.

Уже літо!!!


Уже літо!!!!! Боже, як швидко минув час!! Уже літо…. Цей рік пройшов занадто швидко!!!! Декілька років назад час ішов зовсім по іншому, зовсім… і з кожним наступним роком ти помічаєш що все швидше і швидше минає життя….. і що там літо в порівнянні з тим коли усвідомити свій вік , мені вже ОГО,і не будемо говорити про цифри….
коли встигло пройти стільки років??? Ніби вчора я ще була першокласником а сьогодні….. так в порівнянні мені ще не зовсім і багато, але я не відчуваю того , що дійсно стільки встигла прожити!! І ось сьогодні вже літо…. ЛІТО , можливо золота пора!! ЕХ, літо…. відпочинок….. але чомусь не було того відчуття , яке було колись, відчуття приходу літа, відчуття довгоочікуваного відпочинку та цікавих подій…. зараз все одно… Адже літо прийшло якось не так, чи то можливо з віком втрачаєш деякі відчуття а нові, інші, з’являються на їх місці…… все так дивно в цьому житті, аж занадто…
Літо…. зараз за вікном дощ….. теплий літній дощ….  Літній ранок наповнений дощем….
минає ще один день, досить схожий на попередній, на багато інших, що були по переду…
От так і минає життя …
І вже сама не розумію чого хочу, чи відпочити від важких буднів і шаленого життя та випасти на це літо з життя… просто відключитися….
чи навпаки продовжувати крутитися в цьому ритмі, з маленькими перервами та цікавими вихідними…
сама не знаю…… і ніби є вибір? Так моє життя, що хочу те і робитиму… але є декілька АЛЕ… і все я випадаю на це літо з життя – майже так як було кожного літа…. але все ж сподіваюся, що це літо буде не таким!!!! Хочу щоб воно пройшло весело і цікаво, було наповнене несподіваними і приємними моментами…. щоб поєднувалися дні безтурботного відпочинку і дні яскравого проведення часу!!

Так і мине сьогоднішній день…  і життя…..
дуже швидко…. нажаль.
Тому потрібно насолоджуватися цією миттю – миттю між минулим і майбутнім – ЖИТТЯМ!!!!
  Потрібно встигати жити!!!!!!!! Час не чекає!! Він грає проти нас – завжди…..

Никто не застрахован


Мы не в праве судить других людей за их ошибки...
так как иногда мы всего точно не знаем - не знаем ни того что у них на душе, ни того чем они руководствовались в тот момент...
Никто не застрахован от глупых поступков!
У каждого своя жизнь, и каждый распоряжается ею сам! У каждого человека свой характер и свои взгляды на жизнь!
Судить не вправе....!!!
Жизнь не стоит на месте - ошибки остаются в прошлом....
и не факт что время не изменит человека, ведь важно то, какой человек сейчас - с тобой......
и ВАЖНО то что человек понял и признал свою ошибку!
Никто не застрахован... ни от глупых поступков.... ни от жизни вообще..... 

Прохожие

Грустно осознавать то, что ты никому не нужен…. никому ……
Вот идешь ты по городу, на встречу тебе движется огромное количество людей, просто прохожих… и никто не тебя не знает , не знает твоих привычек, желаний, характера, твоих проблем и твоего счастья, того что у тебя на душе…. а зачем им – они просто прохожие….
а кто может знать? Ты кому то нужен? …. кому интересно знать что у тебя на сердце, о  чем ты думаешь, какие у тебя планы… А может ты один в этом городе…. совсем….
ты улыбаешься, местами пытаешься шутить – одеваешь маску….. а зачем кому то знать что у тебя на самом деле в душе…. так проще - одеть маску !!!! И пусть все думают, что у тебя все хорошо и отлично! Да, за тебя вряд ли кто искренне порадуется, но и вряд ли кому то нужны твои проблемы… кто тебе поможет??
так проще…
и каждый раз гуляя по городу и встречая прохожих, мимо вольно посещает мысль , а может не все еще потеряно и все таки мечты сбываются….

Как же только больно!


Как же только больно! Невыносимо больно разочаровываться в людях….. а все так хорошо начиналось… и ты даже не мог  представить и подумать о том что может произойти….
ах… и ты не можешь  - ты же обязательно привязываешься к людям, доверяешь им. При общении с людьми  у тебя складывается впечатление о них, и потом ты как бы уже знаешь каждого и о каждом у тебя складывается отдельное – свое мнение….
а потом наступает такой день, такой час и такая минута когда все рушится : надежды, отношения… теряется доверие… Ведь самое главное – доверять человеку, а самое ужасное - терять доверие….
В душе все переворачивается, в голове просто не укладываются мысли – ведь как такое могло произойти??!!! Как????  Этот человек не такой, он не мог этого сделать! Как? А я думала, я доверяла….
Чем дольше живу,  тем больше понимаю то, что жизнь на столько не справедливая и тяжелая, что аж страшно представить что же может быть дальше, когда на данном этапе сколько потерь и разочарований..(((((
не надо много слов, поступков,  действий или эмоций, достаточно одного брошенного взгляда, одного не верного  слова, или какого-нибудь нелепого поступка который изменит отношения между людьми…
кто то может и не понять меня… ведь некоторым по их характеру и силе воли не дано обращать внимание на подобные жизненные обстоятельства…
как сложно найти по истине своей природы – хорошего человека, такого с которым тебе было комфортно, с которым было бы легко и приятно общаться… ещё сложнее найти друга!
Но зато как легко и просто ломать отношения…  Я уже не могу -  морально не могу выдержать таких перемен!!!!!!!!!! Надоело!!!!!!! Ведь я тупо верила!!!! Я ВЕРИЛА!!! Верила людям…..
Честно страшно, страшно от того что будет в будущем…  хватит, хватит  непонятных перемен!! Сколько всего происходит за последнее время!  Я так не могу, я теперь не знаю кому можно доверять, а кому нет, где правда, а где ложь. Я теперь думаю о тех людях которые еще остались в моей душе такими, какими я их чувствую и воспринимаю, ПОЖАЛУЙСТА – вот ВЫ, обещайте мне что ВЫ останетесь в моей жизни такими, и не заставите в себе разочароваться!!!!! Слышите!!!!
Люди! Не думайте только о себе, подумайте хотя бы  иногда о тех, кого вы заставили полюбить себя. Ведь вы можете сделать им больно, и не всегда они вам скажут о своей боли…
как только больно разочаровываться в людях…
хотя иногда задумываешься, а может тем людям все равно что ты чувствуешь  и им не важна твоя роль в их жизни, они просто были с тобой, а точнее есть и им не надо ничего от тебя, а точнее  ты им не нужен! Вот и все, такое простое и логическое объяснение…  тогда им все равно! Тогда не стоит даже думать о них, не то что печалится от того, что кто то заставил в себе разочароваться! Трудно во всем разобраться и все понять, так как точно знать что у другого на душе невозможно!
  Что ж , жизнь продолжается и надо как то жить дальше… С надеждой что все будет очень и очень хорошо!
 

воскресенье, 12 июня 2011 г.

Мріяти....

Може не все так і погано??? Ну чому завжди, як тільки нам щось не подобається , чи щось відбувається не так як ми того хочемо одразу виникає дивне відчуття:  розчарування і спустошеності, іноді з додаванням злості та образи, а ще гірше відчуття болю…. глибокого і нестримно шаленого……….
можливо так потрібно, так вирішено долею!  Адже не може в житті бути все завжди добре і тільки так як ми того хочемо!!!!!!
Можливо мрії здійснюються??
Ну не всі і не завжди…. але ж здійснюються……
можливо певним мріям свій час, і вони обов’язково збудуться … але пізніше….
Потрібно мріяти! Адже коли мрія здійснюється – серце наповнюють неймовірні відчуття…
Хоча нажаль бувають такі моменти коли краще б ні про що не мріяв і ні на що не сподівався!!!!!
Тому що розбиті мрії глибоко ранять серце, і рубці від цих ран залишаються на все життя…..
І що ж  робити??????........
Жити….. мріяти….. втрачати…. страждати……. сподіватися…. чекати…..
Не можливо втриматись… кожен, хоч і не бажаючи того – десь глибоко в душі має свої мрії….
Радісно коли вони здійснюються – боляче коли вони так і залишаються тільки мріями, а ще гірше коли їх виривають у тебе із серця і нещадно топчуть ногами, вбивають твою мрію…..
Ї що ж робити????
ЕХ….
Ти мрієш і далі… Твої мрії сховані глибоко в душі, на самому дні, за образами і грубими словами, за болючими вчинками і гострими поглядами….. так глибоко, що до них ніхто не дістане…ніхто!
Ці маленькі і світлі мрії зігрівають душу….. Ти нікому про них не скажеш і звичайно не подаси вигляду, що в тебе вони взагалі є, хоч якісь….
Ти ж не така, зовсім не така насправді… але ти мусиш – просто мусиш бути іншою, поводитись не так як того хочеш насправді, говорити не ті слова…. адже будь собою і всі зразу про все здогадаються…. знайдуть слабкі місця – робитимуть боляче, знайдуть мрії – і розтопчуть…..
І що ж робити??
Мабуть і далі так жити….
ЖИТИ!!!!!!! І ніяких інших слів типу – виживати, проживати, страждати….
Жити, мріяти, сподіватися…..

Іноді мрієш.....

Сьогодні був дощ…. перший весняний теплий дощ. І ти трішки змокла… звичайно можна було почекати на зупинці доки він закінчиться, та ти не втрималась і вирішила пробігти до будинку під дощем! І ось зараз ти вже сидиш в кріслі огорнувшись пледом та тримаєш у руках склянку гарячої кави… ти дивишся у вікно… дощ розпочався знову, по склу невеликими струмками стікає вода… небо плаче…. чомусь душу огорнула ностальгія … захотілося увімкнути музику, щось спокійне і романтичне… у думках мимо волі почали виникати події з минулого… Поволі очі почали наповнюватися сльозами, і по щоках ніби по склу краплі дощу, почали котитися сльози… Та раптом пролунав телефонний дзвінок! І в мить всі спогади зникли – розвіялися в стривоженому дзвінком повітрі… І ось в таку мить все стало не важливим… єдине чого прагнула душа – почути такий знайомий та дорогий серцю голос… Ти незграбно махнула рукавом по зволожених щоках і підбігла до телефону! Дощ закінчився...

http://....../...

Опять дождь.....
Летний дождь....
Хмурое утро... и как то хмуро на душе...
Опять дождь - и на улице, и в душе....
Когда же все изменится? И погода , и состояние души?
Ведь дождь скоро закончится, развеются тучи, выйдет солнышко....
Остается только ждать и надеется на хорошую погоду "души"........